ЄС розмірковує про східний кордон

"Ми дивимося тут вперед – на кордон між Польщею та Україною. У глибину тут приблизно три кілометри. Нині тут доволі спокійно."

Польські прикордонники охороняють 1200 кілометрів зовнішнього східного кордону Євросоюзу із Росією, Білоруссю та Україною. Вони оснащені спеціальними літаками, тепловізорами, комп’ютерними системами та мають навіть спеціально підготовлених для такої роботи коней. Керує тут полковник Анжей Войчік, який має більше 20 років досвіду роботи на польсько-українському кордоні.

"До 2000 року Польщу вважали транзитною країною. Але з тих пір дуже багато нелегалів прагнуть потрапити саме до нашої країни. "

Таких тут минулого року затримали близько 20 тисяч. Анжей Войчік продовжує:

"Два роки, що ми вже у Євросоюзі, показали – загроза дійсно існує. Але це не означає, що у Європі мають хвилюватися приводу того, що східний кордон є недостатньо захищеним. Звісно ж, завжди існує небезпека. Але ми навчилися того, як захищати наші кордони та затримувати людей, які організовують нелегальну переправку людей. "

Втім, не всі так спокійно ставляться до проблеми нелегальних мігрантів, як Войчік. У Страсбурзі, де засідає Європарламент, час-від-часу лунають занепокоєні голоси. Розповідає депутат Європарламенту від Німеччини Манфред Вебер.

"Нині тут небагато проблем. Оскільки у нас існує іще багато бар’єрів. Але коли Шенгеньска зона стане більшою, і це станеться вже скоро, я впевнений, зацікавленість переміститься з півдня на схід Європейського союзу. Східний кордон значно складніше охороняти від нелегалів та перемитників, аніж південний кордон."

Депутати ж від Польщі з одного боку радіють тому, що їхня країна скоро приєднається до Шенгенської угоди, з іншого боку непокояться з приводу нелегалів та прохачів притулку. На їхню думку іще багато потрібно зробити, задля їхньої інтеграції.

"Польські кордони є добре захищеними завдяки фінансовій підтримці ЄС. Але це не означає, що вони вже повністю готові. Іще має бути запроваджено процедуру прийому біженців. Ми маємо розробити справжню політику, щодо цього, до якої увійшли б і питання інтеграції."

Свого часу, щоб регулювати потоки біженців, керівництво Європейського союзу створило Frontex. Європейську агенцію зі співпраці на зовнішньому кордоні ЄС, що розпочала роботу 2005 року, розташували у Варшаві. Тут працюють спеціалісти з усіх держав ЄС, втім вони обмежені у засобах. Адже бюджет у 12 мільйонів євро не дозволяє вирішити проблеми імміграції. Говорить депутат Європарламенту від Франції Елене Флотр:

"Ми маємо вивчити мету цієї співпраці. Закривати кордони, щоб здійснювати контроль, не є справді дієвим заходом. ЄС має продовжувати розробляти міграційну політику, яка перш за все базуватиметься на дотриманні прав іммігрантів."

Нині у Польщі діє 17 центрів для тих, хто бажає подати заяву на отримання притулку. Центр, що розташовано у Любліні приймає людей з країн колишнього Радянського союзу.

Хасан – вчитель російської мови зі столиці Чечні Грозного залишив батьківщину 2 роки тому. З того часу він чекає. Втім, особливо не сподівається на те, що його прохання буде задовільнене. Співробітники центру говорять, що його випадок є типовим.

"Ти пережив війну у Чечні і раптом потрапляєш у іншу пастку – процедуру отримання притулку у Польщі. Або ж у якійсь іншій європейській країні. Я дивлюся на це так, мене спіймали та зачинили на одинці із моїми проблемами."

У центрі нині мешкає і Аміна, яка втекла з Чечні разом із чоловіком та трьома дітьми. Вони чотири дні добиралися до польського кордону. Спочатку автомобілем, потім потягом. Нині ця родина так само чекає на рішення відповідних органів про те, чи отримає притулок у Польщі. У Любліні Аміна із родиною перебуває вже три тижні. Таких як вони тут 180. Єдине добре, у цій ситуації, говорять біженці з Чечні, що діти тепер більше не бояться.

У центрі для прохачів притулку із ними займають педагоги такі, як Войцех Вщецес.

"Ми намагаємося вчити їх польської через гру. Так вони вчать що, як називається. Вони вчать загальновживані фрази, так би мовити граючи. Втім, окрім мовних навичок, головна ідея усього цього: повернути їм дитинство."

Тетяна Карпенко