Ігор Козловський: Жодної донбаської ідентичності не існує

Український історик та релігієзнавець Ігор Козловський довгий час провів в ув'язненні у бойовиків поблизу Донецька і був звільнений під час процедури обміну лише у грудні 2017 року. Днями він відвідав німецький Кельн, куди його запросив Форум Льва Копелева, який організував для німецької публіки зустріч із Козловським.

Під час заходу історик розповів не лише про свій особистий досвід в ув'язненні, але й з точки зору науковця порівнював репресивну машину бойовиків Донбасу із її радянськими попередниками від сталінських до брежнєвських часів. Він також відповів на запитання публіки. Зал, у якому відбувалася зустріч, присвячена не найпопулярнішій у Німеччині темі, був повністю заповнений.

Попри присутність у залі й українців, більшість питань того вечора звучали німецькою мовою. Присутніх цікавило все: від проукраїнської позиції науковця та її впливу на власну безпеку до його оцінки шансів успішно реінтегрувати непідконтрольні Києву райони Донбасу після років конфлікту.

DW поспілкувалася з науковцем та поставила свої запитання.

DW: Прихід до влади Володимира Зеленського  багато хто у ЄС та Україні вважає шансом на припинення конфлікту на Донбасі. Ви розділяєте цей оптимізм?

Ігор Козловський: Ви ж розумієте, що сподівання є у будь-якої людини. І якщо хтось декларує, що він поверне (непідконтрольні райони Донбасу. - Ред.), то є певний відгук. Але ж ми повинні зважувати, чи такі заяви дійсно були обґрунтовані. Та поки що це просто заяви, які хотіли би почути. Ми всі хотіли би почути, що буде звільнення. Але якою ціною? Ціна питання - це головне.

Якою може бути ціна?

Фактично, поставити Україну в умови втрати свого суверенітету. Можемо ми на це піти? Я думаю, що громадянське суспільство цього не дозволить.

Якщо це так, то наскільки це розуміє сам Володимир Зеленський?

Йому треба вчитися, це безумовно, і це кидається в очі. І сам він визнає, що він не може до кінця усвідомити свою відповідальність як президента. Це поступово до нього прийде. А далі буде зрозумілою його політика: кого саме він буде слухати, яких саме фахівців він буде слухати, хто саме буде керувати вже Зеленським.

Ви були у останній великій хвилі звільнених з полону у грудні 2017 року, коли на підконтрольну Києву територію повернулися 73 українських заручники. Чому з тих пір процес зупинився?

Це тому що обмін полоненими вже давно перетворився з гуманітарної проблеми на політичну. Полонені використовуються як розмінна монета. Це треба роз'єднати - відділити гуманітарне питання від політичного, аби там не було політичних інтересів, щоб люди на цьому не спекулювали.

А чи може обмін полоненими бути використаний для тиску на нового українського президента?

Росія хотіла би це так використати. Бо якщо проблема вже є політичною, то можна нею маніпулювати, казати, що, мовляв, ми йдемо на поступки, хоча це не політичні поступки, а гуманітарні. Але в уяві (громадськості. - Ред.) вони будуть сприйматися саме як політичні. А тепер, мовляв, ви повинні щось зробити у відповідь. І це є проблемою.

Ще до війни можна було чути про існування особливої ідентичності Донбасу. Вона насправді існує?

Слово ідентичність мене лякає. Після повернення з полону один із місцевих мешканців, що залишився по той бік лінії розмежування, написав мені: "Ігоре Анатолійовичу, у вас не донецька ідентичність". Мовляв, якщо ти не такий, ти маєш бути вибракуваний. Але ми різні. Навіть в тому ж Донецьку люди, які вчилися там в університеті і живуть у центрі, вони відрізняються від шахтаря, який живе у якомусь селищі. Не існує такого феномена як донбаська ідентичність.

Утім, п'ять років непідконтрольна частина Донбасу живе поза загальноукраїнським інформаційним і культурним контекстом. Наскільки легко буде знову повернути цих людей в загальноукраїнський простір?

По-перше, треба встановити певне перехідне правосуддя, аби були покарані винні у злочинах. По-друге, треба зробити так, щоб люди не боялися звинувачень у колаборації, коли вони є так званими вимушеними колаборантами. Є дуже багато таких людей, які повинні були виживати і співпрацювали із владою (на непідконтрольних територіях. - Ред.). Це переважна більшість населення. Але цей перехід не буде легким.

Як війна вплинула на релігійну свободу на Донбасі?

Я можу говорити про це безкінечно. Майже всі віряни (на непідконтрольних територіях. - Ред.) стали гнаною спільнотою. Крім прихожан Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП). Свідки Єгови заборонені повністю, у багатьох спільнот забрали їхнє майно, забрали молитовні будинки та почали використовувати їх не за призначенням. Частину активних пасторів репресували, решта - виїхала. Те релігійне життя, яке було до початку війни, зруйноване. До війни воно розвивалося активно, і донецький регіон відрізнявся строкатою картиною, поліфонійною. Були представники різних світоглядів, але вони могли із розмовляти один з одним, створили раду церков і релігійних організацій Донецької області і могли разом проводити спільні акції. Був абсолютно європейський процес діалогу людей із різним світоглядом, які живуть на одній землі. Зараз такого немає. Є преференції для однієї частини і фактичні утиски і репресіїстосовно іншої.