1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Італійські детективи з українською бентежністю

Мар’яна Яворська31 жовтня 2008 р.

Італійського «Сіменона» звали Джорджо (Володимир) Щербаненко. Відомий письменник з український корінням, автор вестернів, фантастики, але передусім – детективів, дуже популярний на Заході, проте маловідомий в Україні.

https://p.dw.com/p/FlLL
Фото: AP Graphics

Джорджо (Володимир) Щербаненко народився в Києві 1911 року. Ще зовсім маленьким хлопчиком мати-італійка вивезла його до Риму. Тато-українець, викладач латини та грецької, залишився на батьківщині. З’єднатися з дружиною та сином йому так і не судилося: його розстріляли у вирі драматичних подій початку століття. Молодший Щербаненко виріс практично корінним італійцем, однак до кінця життя проніс українську складову своєї самобутності. Розповідає донька письменника Чечилія Щербаненко:

«Батько не змінив свого прізвища. Гадаю, він був прив’язаний до свого далекого коріння. З одного боку, він завжди говорив, що є італійцем, називав себе римлянином. Адже він прожив у Римі 16 років. А з іншого – у його оповіданнях часто згадується Росія та Україна. Мене дуже вразило, що в одному з його небагатьох автобіографічних романів він змальовує своє альтер-его в образі російського генерала. А в одному листі до свого товариша він говорить про себе як про «козака».

Знайомство батьків Джорджо Щербаненка було дуже романтичним:

«Мій дід, українець, приїхав до Рима, тому що в ті роки для освічених верств поїздка до Італії була прийнятою, майже обов’язковою. До того ж він листувався з відомими представниками італійської інтелігенції. У Римі він познайомився з моєю бабусею. Це було на концерті або на виставці – про це є побіжна згадка у його листах. Бабуся походила з освіченої родини багатих ремісників, які займалися виготовленням розкішних меблів. У ті роки вона була молоденькою дівчиною на виданні».

Джорджо Щербаненко за своє життя (письменник помер 1969 року в Мілані) лише один раз повернувся на батьківщину свого батька.

«Мій тато побував в Україні зі своєю матір’ю у 1918-19 роках, аби розшукати батька. Але дізналися тільки, що той був розстріляний. Джорджо Щербаненко потім змалював цю драматичну подорож в одній зі своїх книг. А в дорослому віці вже не їздив туди. Можливо, тому що це для нього було раною, а може, просто хотів зберегти своє бачення того світу, побудоване на розповідях матері. Крім того, це були часи «залізної завіси».

Тягу до детективного жанру, в якому так яскраво проявив себе Щербаненко, Чечилія пояснює непростим життям, яке в нього було:

«До того ж мого батька дуже вабила людська душа. Чому люди думають саме так, а не інакше? Що їх штовхає на певні вчинки? Чому коїться зло? Чому людина, яка щойно була доброю, раптом стає зловмисником? Йому було притаманне це характерне для українців та росіян прагнення осягнути таїни душі. Це передалося з генами і нам, його дітям».

Чечилія Щербаненко мріє здійснити подорож до України:

«Нині це набагато легше, аніж у часи мого батька. Хотілося б віднайти архівні документи, згадки… Тато говорив, що серед його предків були аристократи: представники інтелігенції та землевласники. Минуле мене дуже вабить».

Чечилія Щербаненко каже, що всі троє дітей письменника успадкували від батька бентежний та неспокійний дух. І саме цей внутрішній пошук, переконана Чечилія, рано чи пізно приведе її до України, щоб розгадати таємницю сімейної історії…