20 років тому на Червоній площі приземлився Матіас Руст
28 травня 2007 р.
Реклама
Погожого вечора 28-го травня 1987 року з літака з прапорцем Західної Німеччини на бруківку біля собору Василя Блаженного, широко посміхаючись, виплигнув 19-річний Матіас Руст. Політ хлопця з Гамбурга став світовою сенсацією й увійшов в історію світової авіації. Сьогодні Руст з ностальгією згадує:
«Тричі я пролетів над Червоною площею на дуже маленькій висоті - метрів десять. Там було багато людей, і я не відразу зміг вибрати місце для посадки. З третього разу я помітив, що біля ГУМу встановлені підйомні крани, й вирішив, що посадка з цього боку площі є вельми ризикованою. Теоретично я міг би сісти на території Кремля, проте там, по-перше, було мало місця, а, по-друге, я хотів в особі перехожих мати свідків свого прибуття. Я боявся, що КДБ може мене безслідно усунути, сказавши, що нічого не знає про якогось Матіаса Руста».
Тому пілот і вирішив приземлитися на Великому Моськворецкому мості, а після посадки накатом відігнав „Цессну” до Васильєвського узвозу, до знаменитого собору. Зустріч на радянській землі здивувала пілота. Матіас Руст продовжив:
«Навколо мене зібрався натовп. Перехожі щось запитували мене російською, але я, звичайно ж, нічого не розумів. Потім з’явився якийсь молодий чоловік, який говорив англійською. Побачивши на борту літака німецький прапорець, він запитав: «Ти зі Східного Берліна? З НДР?» - «Ні, - відповів я, - я прилетів із Західної Німеччини». Він спочатку мені не повірив. Мене почали розпитувати про мету мого прильоту. Я сказав, що прибув до Москви з місією миру і про те, що хочу передати Горбачову своє мирне послання. Тоді всі навперебій почали говорити: «От здорово! Класно! Нам потрібні такі люди як ти!»
Проте, сьогодні - через 20 років - Руст вважає, що краще б йому було не літати тоді маршрутом Хельсінкі-Москва:
«Сьогодні я значно краще розумію механізми політичних процесів. Коли тобі дев’ятнадцять, здається, що для укладення миру варто лише протягнути одне одному руки. Сьогодні ж мені цідком зрозуміло, яку роль при цьому відіграють інші чинники. Зокрема, як впливає на політику великий капітал. Мій переліт був корисний лише тим, що допоміг Горбачову швидко прибрати з політичної сцени супротивників-генералів і дати хід своїй політиці».
1988-го року Матіаса Руста, засудженого до чотирьох років позбавлення волі, після року відсидки в московській в'язниці Лефортово достроково звільнили й повернули на батьківщину:
«Мені, як іноземцеві, сидіти у в'язниці було набагато легше, ніж звичайним в'язням. Мене краще годували, замість одного матраца видали цілих два, і зверталися дуже ввічливо. Слідчі швидко зрозуміли, що я - не шпигун і не провокатор, який збирався торпедувати переговори між СРСР і США, а ідеаліст-одинак, якого спонукали до цього перельоту молодий вік і віра у порозуміння між народами».
За ті чотирнадцять місяців, які Руст відсидів в Лефортово, в нього були два сусіди по камері.
„Один з них - Олександр - потрапив до Лефортово за два місяці до мене. Він був учителем англійської і його посадили за спекуляцію. Через Олександра я міг розумітися з наглядачами. Ми сиділи разом місяці три, потім йому дали сім років таборів, і він відбув етапом. Замість нього, до мене підсадили іншого сусіда - Юрія. Його перевели в Лефортово з табору, як свідка в іншій справі. Його теж було засуджено за спекуляцію”.
Сьогодні Матіас Руст, який за цей час вже встиг розлучитися зі своєю першою дружиною, живе тихим і спокійним життям у Берліні й Таллінні, й дуже багато часу проводить під вітрилами в Балтійському морі.
До речі, не менш цікавою є й доля літака, на якому німецький пілот здійснив посадку на Червоній площі. Спочатку його викупила одна з мюнхенських косметичних фірм, заплативши за нього подвійну ціну. Це зробили ще до того, як радянська влада ухвалила остаточне рішення щодо подальшої долі літака. Відомий своїми перельотами через Атлантику пілот Віллі Гольнаґель перегнав машину з Росії до Німеччини. Пізніше літак продали в Японію. Там він іржавів під відкритим небом в одному з парків розваг у передмісті Токіо. Кілька років тому у цього парку змінився власник, а літак безслідно зник.
З Матіасом Рустом розмовляв Олександр Павлов
«Тричі я пролетів над Червоною площею на дуже маленькій висоті - метрів десять. Там було багато людей, і я не відразу зміг вибрати місце для посадки. З третього разу я помітив, що біля ГУМу встановлені підйомні крани, й вирішив, що посадка з цього боку площі є вельми ризикованою. Теоретично я міг би сісти на території Кремля, проте там, по-перше, було мало місця, а, по-друге, я хотів в особі перехожих мати свідків свого прибуття. Я боявся, що КДБ може мене безслідно усунути, сказавши, що нічого не знає про якогось Матіаса Руста».
Тому пілот і вирішив приземлитися на Великому Моськворецкому мості, а після посадки накатом відігнав „Цессну” до Васильєвського узвозу, до знаменитого собору. Зустріч на радянській землі здивувала пілота. Матіас Руст продовжив:
«Навколо мене зібрався натовп. Перехожі щось запитували мене російською, але я, звичайно ж, нічого не розумів. Потім з’явився якийсь молодий чоловік, який говорив англійською. Побачивши на борту літака німецький прапорець, він запитав: «Ти зі Східного Берліна? З НДР?» - «Ні, - відповів я, - я прилетів із Західної Німеччини». Він спочатку мені не повірив. Мене почали розпитувати про мету мого прильоту. Я сказав, що прибув до Москви з місією миру і про те, що хочу передати Горбачову своє мирне послання. Тоді всі навперебій почали говорити: «От здорово! Класно! Нам потрібні такі люди як ти!»
Проте, сьогодні - через 20 років - Руст вважає, що краще б йому було не літати тоді маршрутом Хельсінкі-Москва:
«Сьогодні я значно краще розумію механізми політичних процесів. Коли тобі дев’ятнадцять, здається, що для укладення миру варто лише протягнути одне одному руки. Сьогодні ж мені цідком зрозуміло, яку роль при цьому відіграють інші чинники. Зокрема, як впливає на політику великий капітал. Мій переліт був корисний лише тим, що допоміг Горбачову швидко прибрати з політичної сцени супротивників-генералів і дати хід своїй політиці».
1988-го року Матіаса Руста, засудженого до чотирьох років позбавлення волі, після року відсидки в московській в'язниці Лефортово достроково звільнили й повернули на батьківщину:
«Мені, як іноземцеві, сидіти у в'язниці було набагато легше, ніж звичайним в'язням. Мене краще годували, замість одного матраца видали цілих два, і зверталися дуже ввічливо. Слідчі швидко зрозуміли, що я - не шпигун і не провокатор, який збирався торпедувати переговори між СРСР і США, а ідеаліст-одинак, якого спонукали до цього перельоту молодий вік і віра у порозуміння між народами».
За ті чотирнадцять місяців, які Руст відсидів в Лефортово, в нього були два сусіди по камері.
„Один з них - Олександр - потрапив до Лефортово за два місяці до мене. Він був учителем англійської і його посадили за спекуляцію. Через Олександра я міг розумітися з наглядачами. Ми сиділи разом місяці три, потім йому дали сім років таборів, і він відбув етапом. Замість нього, до мене підсадили іншого сусіда - Юрія. Його перевели в Лефортово з табору, як свідка в іншій справі. Його теж було засуджено за спекуляцію”.
Сьогодні Матіас Руст, який за цей час вже встиг розлучитися зі своєю першою дружиною, живе тихим і спокійним життям у Берліні й Таллінні, й дуже багато часу проводить під вітрилами в Балтійському морі.
До речі, не менш цікавою є й доля літака, на якому німецький пілот здійснив посадку на Червоній площі. Спочатку його викупила одна з мюнхенських косметичних фірм, заплативши за нього подвійну ціну. Це зробили ще до того, як радянська влада ухвалила остаточне рішення щодо подальшої долі літака. Відомий своїми перельотами через Атлантику пілот Віллі Гольнаґель перегнав машину з Росії до Німеччини. Пізніше літак продали в Японію. Там він іржавів під відкритим небом в одному з парків розваг у передмісті Токіо. Кілька років тому у цього парку змінився власник, а літак безслідно зник.
З Матіасом Рустом розмовляв Олександр Павлов
Реклама