Цими днями стало відомо, що Китай багатьом тисячам жителям у Тибеті нав'язує примусові робити. Від часу анексії буддистської території у 1950 році Китайська Народна Республіка вдавалася вже до всіх можливих заходів, аби ізолювати Тибет та знищити його культурну самобутність. У вільному світі символом того, що робить Китай, став Далай-лама. Водночас ми за ці всі десятиліття заплющували на проблему очі.
Та тепер уже більше не можна ігнорувати, що комуністичне керівництво на чолі з Сі Цзіньпіном, який, на відміну від своїх попередників, інтерпретує китайський соціалізм через етнічну призму, багато в чому дискримінує та утискає меншини в гігантській країні. Буквально кілька тижнів тому жахливі новини прийшли з Внутрішньої Монголії - культурну самобутність тамтешніх монголів планують суттєво обмежити.
Мільйон людей у концтаборах
Та все це проходить повз увагу світової громадськості через жахіття, які Китай чинить у Сіньцзяні. Там понад мільйон людей перебувають у концентраційних таборах через їхню етнічну чи релігійну приналежність. Повідомляється про промивання мізків та примусові аборти. У Конгресі США через це розмірковують про те, чи не класифікувати події у Сіньцзяні як геноцид.
У Сіньцзяні, у Внутрішній Монголії та в Тибеті люди, що живуть там споконвіків, належать до іншого етносу, ніж більшість населення Китаю, які називаються хань. До того, як до влади в Китаї 2012 року прийшов Сі Цзіньпін, усі 56 народів КНР були рівні перед законом. За Сі, який з 2023 року хоче обійняти посаду президента Китаю довічно, ситуація змінилася.
Конфлікт у Гонконгу - частково етнічний
Жителі Гонконгу так само не є представниками народу хань, а натомість кантонцями, тобто так само іншим етносом. Та дикість, із якою останнім часом Пекін попирає закріплену в міжнародних угодах самостійність міста та пов'язані з нею права його жителів, частково пов'язана з етнічною політикою Сі та його номенклатури. У вільному світі ніхто просто не зрозумів, чому Китай не захотів просто зачекати до 2047 року. Тоді принцип "Одна країна - дві системи", який гарантує Гонконгу демократичні права, і без того втратить чинність. Китай тоді переможе автоматично.
Читайте також: Табори перевиховання в Китаї: що розповідають уйгури, яких там утримували
Та КНР тут ідеться не про раціональну політику, а про ідеологію, яка базується на принципі переваги хань над іншими етносами. Люди на іншому боці, у даному разі Гонконг, Тибет, Внутрішня Монголія та Сіньцзян, не сприймаються як партнери. Таким чином можна пояснити нелюдські дії, які дозволяє собі Комуністична партія Китаю щодо населення цих регіонів, яке начебто є братами Китаю.
Тайвань - виняток
Єдиним винятком є Тайвань. Демократичну країну, яка виникла внаслідок громадянської війни республіки проти революціонерів-даоістів, населять 23 мільйони людей, більшість із яких - китайці народності хань. Тож можливо, що КНР саме через те зволікає із нападом на острівну країну, бо військові можуть сприйняти його як нову версію громадянської війни, що мала місце 70 років тому.
Читайте також: "Список Каракаш": DW отримала докази репресій проти уйгурів у КНР
Власне, проблемою Сі Цзіньпіна з демократичним Тайванем є те, що там мільйони людей успішно і щасливо живуть у вільній демократії - формі правління, яка, на думку китайського президента, є чужою китайцям з огляду на їхню культурну спадщину. Про геноцид щодо тайванців не може бути й мови, адже для цього Китай спершу має окупувати острів. Сі уже неодноразово погрожував це зробити. Та позаяк США дали певного роду гарантії безпеки острівному народу, щодо яких, утім, незрозуміло, чи до них належить також військовий захист, тайванський конфлікт зависнув у повітрі. Цілком зрозуміло, що в разі нападу КНР на Тайвань, тамтешня вільна культура та демократія так само будуть знищені.
П'ять геноцидів
Тож Китай на чолі з Сі має п'ять потенційних геноцидів на рахунку, що перебувають на різних стадіях втілення в життя. Кожному представнику вільного світу має стати ком у горлі, якщо він усе це усвідомить. Тож дискусія про те, якою має бути наша політика щодо Китаю в майбутньому, в жодному разі не є передчасною.
Читайте також: Росія і Китай - два нерівноцінні партнери
Скидається на те, що прийняття КНР у лави цивілізованого світу, яка після жахіть культурної революції під впливом реформатора Ден Сяопіна була готова розпочати нову сторінку історії, було помилкою. Принцип "Одна країна - дві системи" мертвий, як і політика "одного Китаю", яку ховають на наших очах після того, як Пекін озвучив свої погрози війною у бік Тайваню. Під керівництвом Сі Цзіньпіна країна вже не є надією для світової економіки, а натомість загрозою для світового миру.
Автор: Александер Ґерлах, лінгвіст, теолог, старший науковий співробітник Ради Карнегі з етики в галузі міжнародних відносин і старший науковий співробітник Кембріджського університету.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.