Володимир Зеленський виконав одну зі своїх передвиборчих обіцянок: Верховна Рада ухвалила закон, який регулює порядок проведення у країні референдуму. Президент переконаний, що саме народовладдя допоможе йому визначити вектор подальшого розвитку держави, а людям - впливати на владу. І тут Зеленський, мабуть, помиляється чи не найбільше. Оскільки референдуми за слабкої влади можуть стати інструментом політичних маніпуляцій і перекроювання території України в буквальному сенсі цього слова.
Читайте також: Закон про всеукраїнський референдум: "ядерна кнопка" чи порятунок демократії?
Урок маніпуляцій від Зеленського
Перший крок до народовладдя (як його, звичайно ж, уявляє собі президент України) Володимир Зеленський зробив 25 жовтня 2020 року. У день проведення місцевих виборів команда глави держави нашвидкуруч вирішила провести всеукраїнське опитування. Мовляв, саме вам, люди добрі, вирішувати, що робити з корупціонерами, медичним канабісом, гарантіями Будапештського меморандуму, створенням вільної економічної зони на Донбасі і скороченням числа депутатів Ради. І українці відповіли. Чотири з п'яти питань отримали понад 70 відсотків підтримки.
Ось, власне, на цьому й завершився перший урок народовладдя від Володимира Зеленського. Оскільки всеукраїнське опитування проводився поза правовим полем України, то й жодних юридичних наслідків воно не мало і, очевидно, не матиме. Політтехнологи кажуть, що саме таким чином президентська партія "Слуга народу" просто хотіла про себе нагадати в день виборів. Але не більше. Про опитування ніхто вже й не згадує. Хоча насправді нинішня влада продемонструвала, як у майбутньому можуть бути організовані референдуми і чим вони небезпечні для України.
Народ - ширма, вся влада - партіям і олігархам
Зеленський і його команда, звичайно ж, лукавлять, коли кажуть, що референдуми зміцнять народовладдя в Україні. Радше за все, люди перетворяться на ширму для тих, хто буде використовувати плебісцит для досягнення своїх цілей.
Читайте також: Європейські експерти про плюси та мінуси нового українського закону про референдум
Процедура підготовки референдуму вимагає серйозних ресурсів - людських і фінансових. Судіть самі. Для того, щоб ініціювати референдум, необхідно зібрати три мільйони підписів на його підтримку, а питання, яке буде винесене на голосування, повинно мати юридичне обґрунтування і висновок Конституційного суду. І тільки після цього президент або Верховна Рада (якщо справа стосується змін території країни) призначають референдум.
Хто сьогодні в Україні має ресурси для організації загальнонаціонального плебісциту? Відповідь очевидна: олігархи і політичні партії, що представляють їхні ж інтереси. З великою впевненістю можна сказати, що саме вони й будуть вирішувати, які поправки необхідно вносити до Конституції. Саме вони й будуть пропонувати зміни до територіальної організації країни. Саме від них і залежить, які закони або окремі їхні норми будуть скасовуватися на референдумі.
Те, що саме так і може статися, непрямо вже підтвердила лідерка ВО "Батьківщина" Юлія Тимошенко. Буквально наступного дня після ухвалення Радою закону про референдум вона заявила: її політична сила ініціюватиме проведення референдумів із п'яти питань. Більшість із них стосується економіки. Чи означає це, що, наприклад, інтереси грального бізнесу та продаж стратегічної власності, про які каже Тимошенко, є пріоритетними для людей? У жодному разі. Але ініціативи "Батьківщини" - яскрава ілюстрація того, як в Україні в обгортку "Народовладдя" загортатимуть все що завгодно.
Державність під ударом
Наївно вважати, що з появою закону про референдум в Україні стане легко вирішувати всі спірні питання. Навпаки. Питання членства країни в НАТО, надання окупованому Донбасу особливого статусу, відносини з Російською Федерацією і статус російської мови традиційно викликають гострі дискусії в Україні. Якщо виносити такі питання на всенародний референдум, це неминуче призведе до розколу суспільства, а в перспективі - й держави. В умовах же, коли питання територій також можуть вирішуватися шляхом плебісциту, це може мати катастрофічні наслідки. Особливо, якщо під час референдуму буде застосовуватися й онлайн-голосування.
Хтось, напевно, скаже мені: друже, це і є демократія, так живе більшість цивілізованих країн. Так, згоден. Але ці країни не розколювала Росія псевдореферендумами під дулом автоматів так, як Україну в 2014 році. Сім років тому Москва представляла анексію Криму і створення фейкових "ЛНР" і "ДНР" саме як волю народу. Хоча ці "референдуми" не відповідали жодному українському закону. І хто сказав, що щось подібне - тільки тепер в рамках чинного закону про референдум і за того ж впливу Росії - не повториться знову? На півдні, на заході чи на сході країни. В ідеальних юридичних умовах, за дуже слабкої нинішньої української влади і за наявного складу Конституційного суду, який звинувачують у шкідництві і спробах дестабілізувати ситуацію в країні.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.