Якби Анґела Меркель (Angela Merkel) не тягнула з ухваленням рішень, це була б уже не Меркель. Та яким би її рішення не було, Німеччині та Росії доведеться шукати спільну мову. Досі німецько-російському газовому бізнесу вдавалося пережити всі політичні потрясіння.
Американці завжди були проти
США від самого початку, з 1970-х років, всіма силами виступали проти - мовляв, як Німеччина тільки може бути такою недалекоглядною і забезпечувати ворога іноземною валютою. Результатом стала суперечка наприкніці 70-х тодішніх канцлера ФРН Гельмута Шмідта (Helmut Schmidt) та президента США Джиммі Картера через торгівлю сировиною Німеччини зі Сходом. Критикував Німеччину згодом і наступник Картера на посаді Рональд Рейган під час саміту Великої сімки в Оттаві 1981 року. Так само, як це нині робить Дональд Трамп.
Читайте також: Олексія Навального вивели з коми - Charité
По суті аргументи Білого дому протягом десятиліть залишилися тими самими: будь-яка залежність від Москви послаблює Захід. Відповідь німецького уряду на це якось влучно сформулював Гельмут Шмідт: "Хто торгує одне з одним, той одне в одного не стріляє".
Аргумент, який навряд чи можна застосувати у нинішній ситуації: навіть найбільші песимісти слабо можуть уявити собі військове протистояння між Росією на НАТО. Прихильники "Північного потоку-2" вказують на основоположний принцип, згідно з яким бізнес потрібно відділяти від політики. Особливо коли йдеться про політику, що ґрунтується на цінностях. Німеччині досі дійсно добре вдавалося діяти за цим принципом. Чи погрожувала Москва Заходу атомними ракетами, чи відправляла дисидентів у ГУЛАГ, чи вторгалася до Афганістану, чи давала добро на запровадження у Польщі воєнного стану - газовий потік не переривався ніколи.
Надії Кремля на співпрацю
Особливо цими днями Москва знову нагадує про цю відданість домовленостям. Якщо говорити цинічно, у Кремлі сподіваються: "Навіть якщо ми переслідуватимемо критиків режиму, це не матиме впливу на бізнес". Але той на Заході, хто погоджується на таку схему, стає союзником Путіна. Москва навіть особливо не намагається заперечити замах (на опозиціонера Олексія Навального. - Ред.). Російський режим, схоже, впевнений, що Німеччина, як це часто бувало, лише погрожує наслідками, але у дії погрози зрештою не перейдуть.
Читайте також: Коментар: Отруєння Навального, "Північний потік-2" та інтереси Німеччини
Це ризик, але в Кремлі вважають, що мусять ризикувати - через протести на Далекому Сході чи в Білорусі, а також дедалі нижчий рівень життя у Росії. Там побоюються, що може дійти й до масових протестів у Москві. Тому режим переслідує опозиціонерів, які можуть становити для нього загрозу, більш ніж коли-небудь раніше. Олексій Навальний хоч і найважливіший серед них, але лише один з багатьох.
Та не виключено, що Кремль прорахувався. Часи, коли Німеччина не могла обійтися без газу з Сибіру, минули. Майбутнє передусім за альтернативними джерелами енергії. Якщо не в Росії, то вже точно в Європі. Крім того, є багато інших держав, які хочуть продавати газ Німеччині: ми живемо в часи надлишку енергії. Дурницею є й твердження про те, що газ є "чистим джерелом енергії". Адже хоч під час його згоряння і виділяється менше вуглекислого газу, під час видобутку та транспортування в атмосферу потрапляє багато шкідливого для клімату метану.
"Не виключати нічого" замало
Німецька канцлерка Анґела Меркель (Angela Merkel) заробить чимало політичного капіталу, якщо в ці важкі для економіки часи не лише "не виключатиме нічого", але й зупинить проєкт газопроводу з Росією. Якщо Німеччина нарешті чітко відмежується від Росії, поляки, французи, балтійці та інші стануть набагато більш готовими до співпраці у різноманітних ключових питаннях ЄС. Під час свого останнього року на посаді канцлера вона таким чином може додатковий раз увійти в історію: просунути вперед Європу та розпрощатися з режимом, який і без того не має майбутнього. Крім того, Росія не є по-справжньому важливим торговельним партнером. Якщо вона не зможе експортувати сировину, ця країна стане банкрутом.
Читайте також: Німецькі компанії на третину збільшили інвестиції в Росію
Кінець "Північного потоку-2" став би сигналом, який пошириться далеко за межі цього проєкту. Німецький бізнес почне ще активніше йти з російського ринку. Таким чином спроба Путіна модернізувати країну за допомогою Заходу остаточно провалиться.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.