Будьте ласкаві не пов'язувати дії російського державного апарату проти опозиційного політика Олексія Навального з питанням, чи має бути добудовано газогін "Північний потік-2" - це речі, які не мають одна з одною нічого спільного. Такою останнім часом є аргументація лідерів коаліційних партій - голови СДПН Норберта Вальтера-Борьянса (Norbert Walter-Borjans) і новообраного очільника ХДС Арміна Лашета (Armin Laschet). Прем'єр-міністр Баварії Маркус Зедер (Markus Söder) також виступає за завершення будівництва газогону. Невдовзі після отруєння Олексія Навального влітку минулого року Зедер застеріг від "морального ригоризму" у дискусії навколо долі газогону. Якоюсь мірою ці троє мають рацію: остаточне зупинення проєкту нічого не змінило би у репресивному характері російського режиму і не принесло би Навальному свободу. Та й якби Німеччина хотіла принципово купувати енергоносії лише в країнах з більш-менш пристойною ситуацією зі свободою слова, у неї були би неабиякі проблеми.
А втім, ці троє свідомо відволікають від суті теми, так само як це роблять майже всі прибічники "Північого потоку-2" у Німеччині, включно з федеральною канцлеркою. "Російська газова молекула залишається російською газовою молекулою, байдуже чи вона доставляється через Україну чи Балтійським морем", - сказала два роки тому Анґела Меркель (Angela Merkel) на Мюнхенській конференції з питань безпеки. Це речення, безумовно, правильне, однак у цьому контексті немає жодного сенсу. Воно - на відміну від отруєння Навального - не має нічого спільного з політичними аргументами проти "Північого потоку-2". Не йдеться про те, чи Німеччина до моменту відмови від викопних джерел енергії, якої вона прагне, і надалі купуватиме російський газ. А про те, з якими політичними ризиками і побічними діями це відбуватиметься.
Євросоюз доклав чималих зусиль, аби зменшити ці ризики, відколи російське керівництво показало західним європейцям під час першої газової війни з Україною взимку 2005/06 років, що воно готове використовувати сировинні ресурси країни як політичну зброю. Європа зробила з цього правильні висновки: відтоді ЄС відчутно скоротив свою залежність від російського газу - при цьому суттєво не скорочуючи імпорт з Росії. Це вдалося завдяки перебудові газової інфраструктури, що дозволить в разі потреби швидко перерозподілити газові потоки всередині спільноти. Тепер же "Північний потік-2" знову повертає ситуацію на користь Росії.
Залежність Європи від російського газу не обов'язково збільшиться. Але економічна доцільність у цьому проєкті є хіба що в тому разі, якщо країни ЄС купуватимуть значно більше російського палива. Адже навіть існуючі газотранспортні потужності для постачання російського газу не використовуються повною мірою. Якщо імпорт газу з Росії не зростатиме, тоді "Північний потік-2" виконуватиме своє геополітичне призначення, яке і є основним: Росія зможе постачати газ до ЄС в обхід України.
Україна таким чином не лише втратить значні фінансові ресурси, буде послаблено її національну безпеку - і з політичної точки зору, і з військової. Доки режим у Москві економічно залежить від того, що найважливіший експортний ресурс безперебійно транспортуватиметься Україною, ескалація гібридної війни Москви проти Києва - як з політичної точки зору, так і з військової - є малоймовірною. Зате коли цієї залежності не стане, у Володимира Путіна і його оточення буде карт-бланш.
Так чи інакше, а від "Північного потоку-2" виграє лише Кремль: якщо європейці купуватимуть у Росії більше газу, то вони лише збільшать свій фінансовий внесок у стабілізацію корумпованого режиму в Москві. Якщо ж вони цього не робитимуть, вони позбавлять Україну транзитного статусу і дадуть Москві інструмент для дестабілізації України. А це вже матиме значення для безпеки ЄС і східноєвропейських країн НАТО. Той факт, що Росія та Україна наприкінці 2019 року за посередництва ЄС підписали нову транзитну угоду, нічого у цьому сенсі не міняє. По-перше, угода, що діятиме лише до 2024 року, з російської точки зору має лише перехідний характер - на той час, доки запрацює "Північний потік-2". По-друге, надійність Росії як партнера, що дотримується підписаних угод, викликає чималі сумніви з огляду на досвід минулих років.
Навіть якщо бути циніком і винести за дужки всі етичні питання щодо відносин з таким режимом як російський, а також якщо проігнорувати питання, наскільки сумнівним є цей газогін з екологічної точки зору - ніщо не свідчить на користь того, щоби без крайньої потреби надавати такі козирі великому сусіду, який так агресивно поводиться, як це робить путінська Росія. "Північний потік-2" погіршує позиції Німеччини і ЄС у відносинах з державою, яка є відкрито ворожою до наших принципів вільного суспільства. Тому підтримка цього проєкту з боку Берліна була тяжкою помилкою ще задовго до отруєння Олексія Навального і нинішніх репресій. Напад на Навального міг би стати хорошим приводом, аби в останню секунду все ж таки сказати "стоп".
Автор: Райнгард Фезер, оглядач Frankfurter Allgemeine Zeitung
Без права перевидання. © Frankfurter Allgemeine Zeitung GmbH, Франкфурт-на-Майні.
Сайт газети Frankfurter Allgemeine Zeitung
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.