Президент Росії Володимир Путін може тішитись - цей тиждень можна сміливо назвати "фестивалем Росії". У Женеві, Брюсселі, Відні та Бресті відбудуться відразу кілька конференцій та зустрічей з єдиною метою - підтримати гарний настрій Путіна. І утримати його від введення регулярних російських військ в Україну.
"Фестивальний" тиждень Росії
"Фестиваль" розпочався ще в грудні з двох розмов між президентами США та Росії. Потім у відеоформаті відбулась позачергова зустріч міністрів закордонних справ країн-членів НАТО, на якій Захід узгодив свою позицію. Американський президент Байден пообіцяв провести тісні консультації з європейцями та дотримався слова.
У понеділок, 10 січня, все продовжується прямими "стратегічними переговорами" США та Росії у Женеві. Потім, у середу, у Брюсселі відбудеться засідання Ради "Росія-НАТО" - консультаційного органу, котрий уже давно не діє. Паралельно зустрінуться начальники генеральних штабів армій держав НАТО, аби розглянути питання щодо посилення військ на Чорному морі чи східному кордоні Альянсу. А в четвер ще одна зустріч відбудеться в рамках Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), членами якої є США та Росія.
Євросоюз теж не хоче залишатися осторонь. Міністри оборони та закордонних справ країн ЄС зустрінуться у французькому Бресті. Там із середи до п'ятниці, як і на всіх інших зустрічах цього тижня, головною темою будуть вимоги Росії щодо надання їй гарантій безпеки та можлива реакція на ескалацію через дії Путіна щодо України.
Читайте також: Росія та Україна. Як вони опинились на порозі великої війни
Захід без потужних важелів впливу на Кремль
Президенту Росії вдалося змусити Захід лавірувати, а також зробити видимими розбіжності в таборі своїх опонентів. Адже у ставленні до Росії всередині НАТО та ЄС існують явні відмінності залежно від інтересів країн-членів. Верховний представник Євросоюзу із закордонних справ та політики безпеки Жозеп Боррель також робить ЄС (російську) ведмежу послугу, коли скаржиться, що його навіть не запитують, якщо йдеться про безпеку в Європі та Україні.
Європейці досі не можуть домовитись, якими саме суворими санкціями вони хочуть погрожувати Росії. Єдине, що ЄС наразі вирішив, це те, що має бути названа "ціна" за можливі агресивні дії з боку Москви. Зрозуміло, що ЄС не наважується братись за той сектор, який справді зашкодить Росії, а саме - за експорт її енергоресурсів. Тому що без газу та нафти з Росії багато країн Європи, зокрема Німеччина, зіштовхнулися б із суттєвими труднощами.
Російському президенту не варто очікувати серйозних рішень упродовж "фестивального" тижня. Будуть висловлені ті самі попередження, що звучать уже впродовж кількох тижнів відтоді, як Росія зосередила свої війська на кордоні з Україною. Ані США, ані інші країни НАТО не використовуватимуть власні збройні сили, щоб захистити Україну.
Виключено, однак, і те, що НАТО погодиться з вимогою Москви відмовитися від теоретично можливого розширення Альянсу шляхом прийняття до нього України чи Грузії. Російський шантаж не пройде, і Путін, звісно, це також знає. Проте президент Байден вже запевнив кремлівського правителя, що вступ Грузії та України до НАТО в найближчому майбутньому не стоїть на порядку денному. Зрештою, така невизначеність існує з часу саміту НАТО у Бухаресті у 2008 році.
Продовжувати розмовляти з Росією
Захід і надалі намагатиметься якимось чином просуватися вперед. Для цього йому доведеться лавірувати й робити ставку на дипломатію, аби не спровокувати військових дій з боку Росії. А Володимир Путін триматиме Захід у тонусі за допомогою цілеспрямованих провокацій. Він підігріватиме конфлікти в Білорусі, Україні, Грузії, Молдові та Вірменії та навколо них, щоб завадити цим країнам здійснити подальші кроки у бік Заходу. З військової точки зору, Захід, який навіть не зміг організувати власний вихід з Афганістану, здається Путіну вкрай нерішучим.
На даний момент господар Кремля не розширюватиме військових дій проти України, які розпочав анексією Криму у 2014 році. Адже у президента, дії якого складно передбачити, в принципі є те, чого він прагне. США, НАТО і ЄС хотітимуть продовжувати вести переговори з Москвою і будуватимуть свою політику, ґрунтуючись на тому, що Путін через внутрішньополітичні причини не може дозволити собі повномасштабну війну і насамперед зайнятий тепер зміцненням свого впливу в Казахстані. Тож це буде не останній "фестивальний" тиждень Кремля. Але він цінний сам по собі: якщо ви один з одним розмовляєте, то один в одного не стріляєте.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.