Мабуть, не лише правнича спільнота, а і суспільство, пам'ятає львівського "суддю-колядника". Про всяк випадок, нагадаю - ідеться про Ігоря Зварича, колишнього голову Львівського апеляційного адміністративного суду. Тривалий час в медійному просторі саме цей суддя був символом хабарництва в українських судах.
Потім з'являлися інші "герої" - можна пригадати, зокрема, суддю з Києва Миколу Чауса та його "банки", в яких він на городі сховав отриманий хабар.
Ці дві історії, крім серйозного злочинного аспекту, мали дещо комічний характер. Але цього уже зовсім не скажеш про нещодавні звинувачення у державній зраді голови Полтавського районного суду та корупційну підозру голові Верховного суду Всеволоду Князєву.
Читайте також: Корупція у Верховному суді: що відомо наразі
Маскування справедливості
Згадую, як за рік після ганебної історії з суддею Зваричем мала домовленість поговорити про професію судді з одним з його колег, суддею того ж суду. Це мала бути широка і глибока розмова, зокрема, про доброчесність, суддя був порядним і професійним, але коли він зрозумів, що ми говоритимемо про репутаційні ризики, доброчесність, незалежність судді, він сказав: "Я не готовий до сповіді".
Що його відповідь може означати на емоційному рівні? Голова суду, якого звинуватили і засудили за корупційний злочин, в емоційній площині перетворив своїх колег на спільників свого злочину, у грішників та грішниць, а суд, котрий він очолював, - на інституцію, де несправедливість можна купити, де її замаскують під справедливість відповідно до тарифів.
Читайте також: Корупція у Верховному суді: "Масштаб справді неймовірний"
Ще одна історія. За рік чи два після розголошеної в медіа історії викриття суддею Ларисою Гольник корупції у власному суді у Полтаві, проводився тренінг з антикризової комунікації для правниць. Одним з кейсів до вирішення та обговорення був кейс вчинку судді-викривачки. Суддям дуже важко було за нього братися - це була незручна для них ситуація, неприємна історія, що її не хотілося проговорювати. Тему фактично просто закрили.
Власне, ось цей модельний приклад з тренінгом багато чого пояснює, зокрема, те, чому чесні та професійні, відповідальні судді не бачать, мовчать, не коментують вчинки колег, щодо яких можуть виникати підозри в недоброчесності, і не підтримують тих колег, хто готовий говорити про це вголос. Але чутливо сприймають згадки в медійному просторі випадків суддівської недоброчесності, і не можуть погодитися із цим суспільним переносом цього низького звання на себе.
Читайте також: Сьомий рік антикорупціної реформи, або Як в Україні у 2021 році недобороли корупцію
Спробуйте зараз ввести в поле пошуку слова "суддя корупціонер" і "суддя викривач", ви побачите жахливу диспропорцію на користь першої категорії.
Чому так відбувається? Через несміливість, ницість, недоброчесність?
Правнича професія, люди правосуддя привчені діяти в рамках чинного законодавства, в рамках процесу, виписаних і затверджених норм, а це, зокрема, означає надчутливе ставлення до презумпції невинуватості, не лише небажання, а і неможливість висловлюватися щодо рішень, а водночас і вчинків своїх колег, надання переваги тихим внутрішнім процедурам, а не гучним публічним висловлюванням.
Етичне ж ставлення до таких чутливих тем, глибоке пропрацювання залишається за рамками правничої освіти та й стандартів входження в професію.
Десакралізація голів судів?
Натомість суддівське самоврядування тривалий час сприймалося як формальне явище, де всі діють за шаблонами, ніхто не хоче заглиблюватися і підіймати дійсно проблемні питання, наполягати на професійній дискусії небезпечних тем, на іншому ставленні до етичних викликів та проблем.
Замовчування проблеми не є виходом, особливо в українському суспільстві, де скандал завжди знайде для себе сприятливий ґрунт.
Читайте також: Відповідальність суддів за неправосудні рішення: тиск чи безкарність?
За моїми спостереженнями зараз триває процес десакралізації голів судів іншими суддями, ця посада втрачає ореол "керівника суддівства", чого не мало б і бути, бо будь-який суддя є незалежним, але так чи інакше голова суду, його чи її репутація у суспільному сприйнятті позначається на репутації складу суду в цілому.
І судді першими мають бути зацікавленими у тому, щоб виявляти недоброчесну поведінку своїх колег якомога завчасніше і подбати про прийнятну процедуру щодо цього.
Власне, цю тенденцію так чи інакше підтверджують і рішення пленуму Верховного суду, якими висловлено недовіру і достроково припинено повноваження на посаді голови ВС Всеволоду Князєву. Виваженим реагуванням відзначилася і Рада суддів, де констатується теза про нульову толерантність до корупції, розуміння репутаційного удару для всієї інституції, очікування на завершення слідчих дій, а також, заявляється про відкритість.
Для мене це ознака здорового ставлення верховних суддів до розголошеної корупційної історії. Мовчання ж інших гілок влади, мовчання президента країни я вважаю також здоровим чинником, бо зараз має говорити антикорупційне правосуддя і суддівська влада, бо зірвано саме її репутаційну мантію.
Читайте також: Україна дещо покращила позиції у рейтингу "Індекс сприйняття корупції"
Чи може ця історія погано вплинути на ситуацію з довірою до державного устрою нашої країни з боку країн-партнерів, що ухвалюють необхідні нам рішення підтримки: від санкцій до зброї? Попри те, що виглядає це дуже погано, викриття і не замовчування цієї ганебної історії дозволяє сподіватися, що це більше репутаційний плюс ніж мінус.
Втім, якщо говорити про довіру суспільства до судів, яка і без того критично низька, сподіватися на поліпшення ставлення не доводиться.
Однак в обох випадках чимало залежатиме від того, на що вийде слідство і антикорупційне правосуддя, на суддівські голоси, на оздоровчі інституційні реформи.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.