Військові успіхи "Талібану" і відповідальність ФРН
Розвиток подій в Афганістані наштовхує лише на один висновок: найтриваліша війна Америки, у якій значну роль відігравав НАТО, завершилася поразкою. За останні кілька днів войовничо-ісламістському руху "Талібан" вдалося захопити кілька столиць провінцій на півночі Афганістану. Серед них Кундуз, столиця однойменної провінції, в якій протягом багатьох років за безпеку відповідав Бундесвер.
"Талібан" святкує перемогу
Відтоді, як стало зрозуміло, що США та їхні партнери з НАТО в односторонньому порядку виводять контингент, таліби відчули себе переможцями і почали поводитися відповідно. Кількість жертв серед цивільного населення різко зростає. За даними ООН, з травня по липень рятувалися втечею майже чверть мільйона осіб. І це лише початок.
Багато хто шукає безпеки в столиці Кабулі. Інші твердо вирішили через сусідні Пакистан та Іран шукати шляхи у Європу. Незавершена протягом чотирьох десятиліть громадянська війна в Афганістані знову розпалюється із новою силою. По суті, зараз вирішується те, чи має Афганістан стати фундаменталістською релігійною державою. Як до цього взагалі дійшло?
Хто винуватий?
Очолювана США коаліція проґавила нагоду домовитися з талібами тоді, коли їхні позиції були найслабшими. Було це відразу після їхньої поразки взимку 2001 року. Та західні демократії зарозуміло ігнорували саме коріння афганського конфлікту і орієнтувалися лише на національні та внутрішньополітичні чинники при ухваленні своїх військових і політичних рішень. Для США на початку важлива була відплата за терористичні атаки 11 вересня 2001 року та полювання на Усаму бен Ладена. Водночас Німеччині йшлося про солідарність із найважливішим союзником та про відбудову Афганістану. Саме так можна було якнайкраще пояснити цю закордонну місію німецьким виборцям.
Решта - історія. У прикордонній зоні Пакистану з Афганістаном таліби набралися нових сил. Натомість західні союзники зав'язували сумнівні партнерські відносини з місцевими польовими командирами, сприяли корупції та беззаконню і затягли у коло бойових дій і афганські села. Війна в Іраку відволікала і сприяла появі нового терору. Минали роки, а чіткого сценарію завершення місії з чітко визначеними цілями так і не з'явилося, тоді як політикою і дипломатією заправляли американські військові.
Односторонній вихід
І от колишній президент США Дональд Трамп влітку 2018 року з внутрішньополітичних причин вирішує розпочати офіційні переговори з "Талібаном" - без залучення обраного уряду Афганістану, без особливої уваги до партнерів по НАТО. Його наступник Джо Байден затверджує одностороннє виведення військ, аргументуючи це тим, що з Афганістану вже не виходить загроза міжнародного тероризму. Тільки майбутнє покаже, чи це так.
Про повернення військ НАТО на афганське поле бою вже не може бути й мови. Єдине, що тепер можуть зробити США та їхні союзники - чинити максимальний політичний та фінансовий тиск на "Талібан". Якщо таліби таки візьмуть владу у Кабулі в свої руки, їм теж знадобляться гроші та допомога. А це неминуче означало б співпрацю з такими складними країнами як Пакистан, Іран, Китай та Росія. Усі розуміють, що швидке просування талібів було б неможливим без сприяння Пакистану.
Моральна відповідальність
А що Німеччина? Німеччина має моральний обов'язок швидко та без зайвої бюрократії допомогти тепер афганцям, які самі допомагали Бундсверу та громадським організаціям. Багато з них в очах фундаменталістів є підозрюваними у зраді. Екзекуції вже нині стали реальністю. Але федеральний уряд все ще не наважується на масштабну евакуацію місцевого персоналу та членів їхніх сімей. Це ганьба. Так само ганебно і те, що така країна, як Німеччина, де панує демократія і верховенство права, продовжує висилати у зону воєнних дій шукачів притулку. Нинішня ситуація вимагає припинити депортації.
Настав момент істини. Бійці Бундесверу майже 20 років виконували політичну місію в Афганістані. Насамперед перед ними, а також перед цивільними жертвами в Афганістані, уряд і парламент у боргу поставити крапку у досі найдорожчій та найкривавішій закордонній місії Німеччини з тим, щоби подібні помилки не повторилися деінде ще, як це зараз відбувається в Малі.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції та Deutsche Welle загалом.