Rzeczpospolita: НАТО та проблеми на іншому кінці світу

Спочатку про саміт Північноатлантичний альянсу. Головною темою нинішнього форуму стала стратегія НАТО в Афганістані, навколо якої в Ризі розгорілося стільки суперечок. Польска газета Rzeczpospolita пише:

НАТО підтвердила свою відкритість для нових членів, які поділяють погляди організації на світ. Це дуже добре. Але в Ризі можна було ознайомитися також з баченням багатого європейця або американця, який погоджується з тим, що треба боротися з тероризмом, але водночас замислюється над питанням, чому його земляки на іншому кінці планети мають приносити в жертву своє життя заради якоїсь незрозумілої справи. Таким іншим кінцем планети є нині Афганістан. Саме там НАТО має вирішувати своє чи не найважливіше завдання сьогодення. Проведення операції в цій країні покаже, на скільки ефективно може діяти альянс. Якщо цей проект провалиться, тоді терористи в усьому світі почуватимуть себе безкарно. (...) Нема гарантії, що безпека та добробут існуватимуть вічно. Заходу більше не загрожує Радянський Союз, але світу не бракує терористів та скажених лідерів невеличких держав. Чи не краще побороти їх в Афганістані і не чекати, поки вони прийдуть до Європи? - запитує польська газета Rzeczpospolita.

Тему продовжує австрійська газета Salzburger Nachrichten:

Партнери по НАТО, судячи з усього, не можуть порозумітися в питанні про те, що є вирішальним для стабілізації ситуації в Афганістані – військова сила чи цивільна відбудова. Афганський проект матиме успіх лише в тому разі, якщо члени альянсу розроблять спільну політичну концепцію. Нинішня дискусія розвіює очікування американців, які б хотіли у майбутньому перетворити НАТО на „глобального поліцейського”, - наголошує австрійська газета Salzburger Nachrichten.

На примирливий ефект, який може мати розширення НАТО, вказує німецька газета Süddeutsche Zeitung. Видання, зокрема, коментує бажання Грузії набути членства в альянсі та відносини Тбілісі й Москви:

Зрозуміло, що приєднання до НАТО відбудеться лише після того, коли Грузія мирним шляхом залагодить усі свої територіальні конфлікти. Але таке розв’язання проблеми неможливе без Росії. Адже Москва надає підтримку як Південній Осетії, так і Абхазії, - провінціям, які прагнуть відокремлення від Грузії. Грузія, як суверенна держава, хоча й може вільно вирішувати, до яких союзів приєднуватися, а до яких - ні, але сусідів вона собі обирати не може. Отже, їй доведеться якось порозумітися з Росією. Тому можна вважати хорошою ознакою той факт, що під час саміту СНД у Мінську Саакашвілі та Путін вперше за тривалий час вирішили знову сісти за стіл переговорів. Обидва президенти мають нарешті зрозуміти, що суперечки минулих місяців не принесли користі жодній стороні. (...) Путін повинен змиритися з тим, що Грузія шукає собі друзів на Заході, а Саакашвілі має зрозуміти, що знайти нових друзів можна і без сварки з Росією, - читаємо в німецькій газеті Süddeutsche Zeitung.

До іншої теми. У зв’язку з рекомендацією Єврокомісії частково призупинити переговори про вступ Туреччини до ЄС італійська газета La Repubblica зазначає:

Ніхто не сумнівається в тому, що Комісія ЄС має вагомі технічні причини для того, аби перервати переговори з Анкарою про вступ до Євросоюзу. Але жодні політичні аргументи не можуть виправдати подальше приниження країни, яка має таке велике стратегічне значення для Європи. (...) У жовтні 2005-го року Європейський союз вирішив розпочати переговори про вступ. (...) Але вже через рік Єврокомісія почала змінювати свою думку, і в цьому віддзеркалюється не тільки складність переговорів, але також скепсис, притаманний великій частині суспільства в Європі. У Франції, Німеччині, Австрії стає дедалі більше тих, хто хотів би запропонувати Анкарі відмовитися від членства в ЄС, задовольнившись натомість розпливчастим привілейованим партнерством, - критикує італійська газета La Repubblica.

Датська газета Berlingske Tidende дотримується такої думки:

Абсолютно правильно, що Єврокомісія пропонує зробити висновки з того, що Туреччина досі не відкрила свої торговельні шляхи для Кіпру і занадто повільно проводить реформи. Дехто може побачити в цьому якісь ворожі дії Єврокомісії. Але насправді все виглядає інакше. У своїх власних інтересах Туреччина потребує чіткого сигналу: вона повинна негайно докласти максимум зусиль, якщо хоче стати членом європейської родини, - пише газета Berlingske Tidende.

Огляд преси підготував Володимир Медяний