1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW
СуспільствоУкраїна

Юлія Стахівська: Голод як зброя

Українська письменниця Юлія Стахівська
Юлія Стахівська
4 липня 2022 р.

"За що?!" - запитую себе я, дивлячись на малюнки дітей з Маріуполя, які у бункерах малювали їжу: піцу, торт, тістечка… І хіба тільки там. Я ніколи не знайду "правильної" відповіді", - Юлія Стахівська, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/4D1fF
Юлія Стахівська, українська письменниця
Юлія Стахівська, українська письменниця

Поки ми купуємо в пекарні хліб із хрумкою скоринкою, а у кондитерській спокійно можемо замовити штрудель - ми дуже далекі від усіх цих новин про майбутню продовольчу кризу. Крадіжки тонн українського зерна, знищення посівів etc. - далеко не деталізований перелік того, що чинить Росія в Україні,  готова використовувати голод як іще один дуже дієвий вид зброї. Але ж не вперше.

Читайте також: Коментар: Війна за зерно

Для того, щоб остаточно упокорити Україну в 1932-1933 роках, треба було натиснути на чисельний суспільний прошарок, який не підтримував "колективізації" та рабської праці на державу - селянство. Тоді було влаштовано один із наймасовіших штучних голодів, відомий як Голодомор. Безумовно, завжди можна перекрутити факти і сказати, що цього не було, усе як за Орвеллом.

Читайте також: Голова Єврокомісії порівняла дії армії РФ в Україні з Голодомором

Мій прадід Мирон Васильченко (1898-1984), вчитель із Київщини, у своїх спогадах про 1933 рік писав: "…Було підраховано, що у нас у селі від голоду померло 780 душ. Мерли страшно. До цього вже якось звикли, так наче і треба було, наче це було нормальне явище. Один чоловік узяв грабарочну одноконку, їздив по селу, від хати до хати, забирав на свою смертну тачанку мерців (а то ще, гляди, і напівживих), вивозив їх на кладовище і скидав у яму, і навіть не закидав землею. Так без вічної пам'яті, без домовини... Я не можу описати тут все, що бачив і що сам пережив". Найбільш драматичною в його шкільній роботі була арифметика: восени було 42 учні, навесні 23 дитини, до нового року дожили одиниці… "За що?!" - риторично запитує себе радянський вчитель у родинній хроніці.

"За що?!" - запитую себе я, дивлячись на малюнки дітей з Маріуполя, які в бункерах на "Азовсталі" малювали їжу: піцу, торт, тістечка… І хіба тільки там? Я ніколи не знайду "правильної" відповіді. Бо її не існує.

Читайте також: Таня Малярчук: Чому ви не пишете про Голодомор?

Зате існує іносказання. Тоді дітей вбили голодом, а не вони померли від "недоїдання". Тепер їх убила Росія, у війні проти України, а не вони загинули під час "спецоперації з денацифікації". Лінгвістична робота тут очевидна, за ширмою іносказання можна применшити і згладити тотальний негатив багатьох понять, зробити їх "нормальним явищем". В арсеналі сучасного російського "новоязу" для медій чимало таких розмитих понять: "хлопок" - вибух, "задымление" - пожежа, "жесткая посадка" - авіакатастрофа, "подтопление" - паводок, "коррекция доходов" - збідніння, "отрицательный рост" - падіння тощо. Але як би не називали продовольчу війну (от голод називають "відповідальним споживанням"), суті це не змінює. Складно буде заплющити очі на наслідки війни і за "хліб наш щоденний". А забути дитячі малюнки з мріями про харчі - поготів.

Читайте також: Голод - нова зброя у війні РФ проти України?

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.