"Музей революції гідності": ходіння по лезу ножа

Для того, аби побудувати в Києві музей, присвячений подіям на Майдані Незалежності на початку 2014 року, в Україні провели відкритий міжнародний конкурс. У ньому змагалися 66 проектів з 12 країн світу. Першу премію в номінації "Музей революції гідності" зрештою здобув проект "Штурм пагорба" німецького архітектрного бюро Kleihues + Kleihues.

Попри те, що за проектом берлінців будувалися та будуються музеї в усьому світі, архітектор Ян Кляйгус (Jan Kleihues) каже, що український проект для нього унікальний, адже він одночасно є і меморіалом загиблих під час тодішніх трагічних подій.

DW: Чому Ваше архітектурне бюро взяло участь у конкурсі на проект побудови "Музею революції гідності" в Києві? Що викликало Ваш інтерес?

Ян Кляйгус: Ми загалом уже будували музеї та брали участь в реалізації інших музейних проектів. Будівництво музеїв для архітектора - одне й найцікавіших завдань в принципі. Але в цьому випадку йдеться про дуже специфічну тему - це не звичайний музей мистецтва. Тут ідеться про надзвичайно політичне завдання, і це, звісно, нас дуже зацікавило.

Це для Вас виклик - виконати проект так, аби він не був кимось використаний у політичних цілях?

Звісно, це ходіння по лезу ножа. Звичайно, дуже важливо випадково не звернути на шлях патетики в тому, що стосується форми вираження. Ми дуже довго розмірковували про те, наскільки ймовірно, що таке дійсно трапиться. Але із поставленого завдання ми побачили, що це хоч, звісно, за змістом і крутиться навколо Майдану, минулих подій, але музей також чітко орієнтований на майбутнє і має виражати певну свободу і гнучкість, які дозволяють використовувати інші форми презентації та інший зміст.

Представляючи проект, директор "Музею революції гідності" наголосив на тому, що проект має інтегрувати події на Майдані в європейську історію. Яким чином?

У тому, як було поставлене завдання, я цього не бачив. Утім, це само собою зрозуміло, що тут ідеться про подію в Європі, усе ґрунтується на тривалих розробках щодо того, як саме все має бути реалізоване. Зокрема, йдеться про те, що все це є не просто музеєм, але має функціонувати також як меморіал. При цьому сам музей є кінцевим пунктом меморіалу, за допомогою якого архітектори спробували ще раз відобразити всі події. Наскільки це має чи не має щось спільне з Європою, то тут усе зрозуміло саме собою: це музей у Європі та водночас європейський музей.

Який головний меседж ви хочете передати за допомогою проекту? Як митець і архітектор.

Ідеться про меморіал, який реконструює шлях революціонерів і який має нагадувати про жертв революції. Цей шлях іде вгору повз готель "Україна" та Міжнародний центр культури і мистецтв ("Жовтневий палац". - Ред.) та завершується на пагорбі. Там і має бути розташований наш музей. Наша ідея полягала в тому, аби продовжити цей шлях у самому музеї на навколо нього. Тобто ми маємо два-три шляхи, які йдуть змійкою вгору, до останнього рівня музею. Звідти відкривається вигляд згори на горизонт Києва, але водночас і на сам Майдан. Тут і розташовано, власне, вхід до музею. Таким чином ви рухаєтеся вниз змійкою й виходите з будівлі знизу. Для нас важливо було таким чином показати дві перспективи - з відстані, коли музей представлений як своєрідний пам'ятник, але, що дуже важливо, також зблизька. Це меморіальні цегляні "ніші", анархічно створені родичами загиблих на Майдані, в кожній з яких розміщене фото кожної жертви. І ці ніші ми розмістимо в фасаді. Таким чином ми намагаємося інтегрувати ці своєрідні символи в музей з обох перспектив.

Ви зазначили, що хочете в будь-якому разі уникнути пафосу в тому, як виглядатиме музей. Яким чином ви хочете цього насамперед досягнути?

Ідеться про загальний план побудови, про прозорі форми, те, яким чином структурований фасад. Ми вже говорили про те, що тут ідеться не лише про події на Майдані, але й про майбутнє населення Києва. І ми розробили досить відкриту, сучасну будівлю, яка, на нашу думку, не справляє пафосного враження, а є навпаки - є привітною.

Як виглядає ситуація із реалізацією проекту? Чи були вам поставлені якісь часові рамки?

Спочатку треба буде, скоріш за все, доробити деякі деталі, як це відбувається у випадку не лише будь-якого музею, але й будь-якого проекту взагалі. Ми домовилися зустрітися з директором музею найближчим часом, аби обговорити подальші кроки. Поки що не встановлений ані термін початку, ані термін завершення будівельних робіт. Щодо будівництва такого проекту, особливо з огляду на політичне тло, через яке, безсумнівно, виникнуть певні делікатні моменти, то я виходжу з того, що це буде щонайменше шість років. Це може бути і довше, і швидше. Але ж ми тут маємо справу не з шопінг-молом. Я хочу зазначити, що ми дуже пишаємося тим, що маємо змогу працювати над такою темою в Україні. Адже це фактично унікальний випадок, коли на зведення будівлі, яка має таке велике національне значення, оголошується міжнародний конкурс, у якому зрештою ще й перемагає міжнародне архітекторське бюро. У Німеччині це радше рідкість. Тому в Україні, судячи зі всього, дещо все ж відбулося.

Ви кажете про унікальність. Тобто і Ваше архітектурне бюро не мало жодних схожих проектів у минулому?

Наше бюро збудувало музей сучасного мистецтва в Чикаго, наше бюро брало участь у реалізації національного музею мистецтва, архітектури й дизайну в Осло. Ми зараз будуємо музей в Італії. Тобто ми загалом вже будували музеї поза межами Німеччини. Але що стосується України і того, що там відбувалося, то це явно не повсякденна справа. І від такої країни, як Україна, я цього, чесно кажучи, не очікував, і це мені видається чудовим!