Президентські вибори в Білорусі супроводжувалися наймасштабнішими перебоями в роботі інтернету: подібного в цій країні не було ніколи. Зараз Олександр Лукашенко каже, що це зробила зовсім не влада країни, а якісь сили з-за кордону. Навіть не будучи фахівцем, яких це висловлювання неабияк тішить, неважко зрозуміти, хто саме стоїть за білоруським блекаутом. Тим більше що ще напередодні виборів преса писала про підготовку владою відключень.
Кому завадив інтернет
Мотивів зробити це у Лукашенка набагато більше, ніж у таємничих зовнішніх сил. З огляду на те як діяли білоруські силовики щодо представників звичайної преси, в тому числі зарубіжної, не залишається великих сумнівів, що інтернет їм заважав не менше, а радше, набагато більше, ніж незалежні від влади журналісти.
Читайте також: "Украдені вибори", або Чи визнає Німеччина підсумки голосування в Білорусі?
Сам Олександр Лукашенко проговорюється, коли каже, що, відключивши республіку від Мережі, підступні зловмисники хотіли спровокувати невдоволення і погнати людей на вулицю. Такий ефект справді міг мати місце, під час "арабської весни" в Єгипті все саме так і сталося. Ось тільки викликав його сам Лукашенко, який, очевидно, вважав, що витрат тут менше, ніж користі.
Інтернет в авторитарних країнах, котрі вважають за краще контролювати будь-які потоки, включаючи інформаційні, по-ленінському розглядається як колективний організатор і агітатор. Координація вуличних виступів і непідконтрольний владі інформаційний потік - ось дві речі, через які Олександр Лукашенко зважився на блокування. Але чи вдалося йому досягти своїх цілей?
Неоднозначний ефект від блокування Мережі
І так, і ні. Люди, які минулої неділі, 9 серпня, були в Білорусі, кажуть, що до вечора інтернет зник зовсім. Представники штабу альтернативної кандидатки Світлани Тихановської розповідають, що отримували новини від друзів, які перебували за межами Білорусі, дзвінками на звичайний телефон або за допомогою СМС. Кореспонденти зарубіжних ЗМІ, які не були затримані, не могли передавати в редакції свої матеріали, і єдиним виходом було просто доїхати до Росії або Польщі і відправити їх вже звідти.
З іншого боку, спостерігачі ззовні взагалі могли не знати про блокування і жодним чином їх не відчути: незважаючи на жодні зусилля Мінська, потік новин в Росію з фото- і відеоматеріалами не слабшав. Перш за все, завдяки телеграм-каналам, найбільший з яких - Nexta - є найпопулярнішим російськомовним політичним каналом.
Читайте також: Цінності або стабільність: мінська дилема Києва
В умовах тотальної зачистки ЗМІ медіаресурси в інтернеті стали настільки впливовими, що донедавна головним суперником Лукашенка вважався саме відеоблогер - Сергій Тихановський, місце якого після арешту була змушена зайняти його дружина.
Тимчасовий захід
Відключення інтернету тягне за собою низку проблем для уряду. Недосвідчена в цій справі білоруська влада заразом вивела з ладу й низку інших сервісів - як тих, що безпосередньо працюють у Мережі (наприклад, виклику таксі), так і пов'язаних з нею (скажімо, оплату картками). А більш-менш довгострокове позбавлення звичних сервісів, на зразок Youtube, відсутність яких можна потерпіти день-другий, дратує нейтральну або навіть лояльну до Лукашенка публіку. Що з урахуванням підтримки президента, яка й без того тане, тенденція, що його зовсім не тішить.
Усе це свідчить про те, що доступ можна відключити тільки на досить короткий час і незабаром його все одно доведеться знову відновлювати. Таким чином, якщо протести не обмежуються парою днів, відключення інтернету буде все менш ефективним і навіть з часом почне працювати на протестувальників.
Які, безумовно, навчаться координувати зусилля і в умовах суворих мережевих обмежень. По-перше, у них на озброєнні є додатки, що дозволяють, нехай і дуже обмежено, комунікувати без інтернету. Але головне - історія протестів набагато старша за Мережу, якось без неї свого часу викручувалися.
Уроки білоруського блекауту
Однак вчаться не тільки протестувальники, а й диктатори. Більш ніж упевнений - білоруський досвід блекауту уважно вивчатимуть або вже вивчають у Москві. Автономний інтернет, курс на який взято російською владою, - штука розумніша за білоруський рубильник. Справедливості заради, варто відзначити, що в умовах окремо взятої Білорусі автономний інтернет в принципі неможливий через невелике число користувачів, ринкових гравців і інтегрованості місцевої мережі в Рунет.
Читайте також: Коментар: Осінь диктатора Лукашенка
А ось у Росії, в принципі, можливе таке відключення, яке виведе з доступу потрібні ресурси, залишивши працездатними звичні сервіси, на зразок платежів або каршерінгу. Інша справа, що теоретична можливість і навіть виділені на автономний інтернет гроші не означають, що він зможе запрацювати - причому так, як задумують його творці. Приклад одного невеликого сервісу Telegram, проти якого російська влада виявилася безсилою, у нас перед очима.
Коментар висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle загалом.