1. Перейти до змісту
  2. Перейти до головного меню
  3. Перейти до інших проєктів DW

Олександр Ірванець: Чи існує життя після 31 березня?

1 березня 2019 р.

"Отамани" дуже легко змінюють свої переконання, що найшвидше свідчить про їх, переконань, повну відсутність", - Олександр Ірванець, спеціально для DW.

https://p.dw.com/p/3EHPp
Олександр Ірванець
Олександр ІрванецьФото: DW/T.Davydenko

Один фахівець зі східних мов колись розповідав мені, що у японській фонетиці немає звука "л", і тому японець, говорячи англійською, замість слова election (вибори), каже erection (ерекція). Це, звісно ж, лише смішна співзвучність, та сьогоднішній стан українського суспільства в передчутті близьких election, - це якась постійна erection... 

Пригадується, під час двох останніх українських революцій - Помаранчевої 2004-2005 і Гідності 2013-2014 збудження в соціумі наростало до крайніх меж - коли через розходження у політичних вподобаннях руйнувались навіть шлюбні союзи. Та й по сьогодні серед моїх знайомих - переселенців зі Сходу зовсім не рідкісною є ситуація, коли батьки, брати чи сестри, які залишилися "там", себто в окупованих районах Донецької та Луганської областей і в Криму, майже повністю поривають зв'язок із тими, котрі виїхали на підконтрольну Києву територію. Не спілкуються зовсім або спілкуються напружено, уривчасто, телефонічно, намагаючись обмежити спілкування тільки до обміну актуальною родинною інформацією, не зачіпаючи в розмові теми політичних уподобань і симпатій.

Українці погано чують співрозмовника, навіть близького, рідного, закам'янілі у відчутті власної правоти і свого єдино вірного вибору. Це помітно і в соцмережах, і в розмовах на вулиці або у транспорті. Дехто ще й з гордістю звітує на Facebook: вчора навічно забанив кілька десятків "порохоботів" або ж інших прихильників не свого кандидата!

Днями по справах довелося проїхатись Києвом досить далеко, аж за Видубичі, і то не громадським транспортом, а на автівці, за кермом якої був мій друг-ресторатор. По Набережному шосе і далі густо стирчать біг-борди з обличчями кандидатів та їхніми передвиборними гаслами. Звісно, не всі чотири з гаком десятки претендентів спромоглися на таке пишне представлення своєї кандидатури, але головні гравці представлені достатньо широко: є і "президент - один" (Петро Порошенко), і "народний президент" (Олег Ляшко), і "президент - слуга народу" (Володимир Зеленський), і всі інші важковаговики теперішніх виборчих перегонів.

Товариш мій, крутячи кермо, теж кидав короткі позирки на відфотошоплені обличчя вздовж дороги, час від часу коментуючи уїдливими фразами: "А хтось же і за цього ... голосуватиме". Заперечити було нічого, по шматку електорального пирога в останній день березня отримають усі. Хтось відкусить одразу четвертину, а комусь дістануться крихти, зметені зі столу, - але навряд чи хто сумнівається, що одним туром, як у травні 2014-го, цього разу не обійдеться. І саме потім, у ті два чи три тижні квітня, між першим і другим туром симпатії й антипатії народу мають кристалізуватись остаточно. Я особисто вже потроху готую себе морально, щоб у ті кілька тижнів спокійно прийняти, наприклад, новину про те, що кандидат Х або кандидатка Y потайки їсть на сніданок маленьких дітей, ще й сирими, тобто - живцем. Переглянути відео про цю подію, послухати коментарі. І до інтерпретацій цієї звістки різними сторонами я теж готую свою свідомість.

"Отаманщина" - слово з українського історичного лексикону, і слово це має забарвлення далеко не позитивне. Але означає воно саме це - споконвічне вміння українців розійтись по різних таборах, навіть нечисленних, і до кінця затято триматись, закостенівши у відчутті власної правоти. І в жодному разі ні з ким "не нашим" не об'єднуватися, - бо ж правда тільки у нас, тільки з нами! При цьому самі "отамани", себто політична еліта, дуже легко змінюють свої переконання, що найшвидше свідчить про їх, переконань, повну відсутність. Аморальність їхня начебто відома всім: той набрав оберемок дорогих в'язаних шапок на міжнародному форумі, інший зопалу в інтернеті привітав "настоящих мужчин" з 23 лютого, а потім старанно затирав і нищив цей свій пост. Третій, четвертий - всі вони не без гріха, і виборець це добре знає, трансформувавши своє знання у максимально примітивну формулу: "Всі вони ворюги!" У свідомості мас глибоко втавроване знання від попередніх поколінь: у політику йдуть не для того, щоб служити суспільству, а задля власної вигоди! Це десь там, в Америці (як варіант: в Білорусі) влада чесна, справедлива й непідкупна. Але не у нас...

Однак дуже важко, практично неможливо в час великого суспільного нап'яття не прийняти бодай котрусь зі сторін. Та й досвід такого неприйняття ми також вже маємо, пригадаймо історію з "противсіхами" на виборах 2010-го. Тому й гуртуються наші люди в табори, і там стоять, щільними лавами, підвівши очі угору, до лику свого сонцесяйного лідера!..

Хтось із друзів днями написав на Facebook так дотепно-розпачливо: "Люди, схаменіться! Нам із вами разом жити, і травні, і в червні, і в наступні роки". Треба б пошукати цей допис і перепостити на свою сторінку. Або просто поставити там цитату з Шевченка, таку доречну в переддень уродин нашого Кобзаря:

                        Схаменіться! Будьте люде!
                        Бо лихо вам буде!

"Авторська колонка" висловлює особисту думку автора. Вона може не збігатися з думкою української редакції і Deutsche Welle в цілому.

Пропустити розділ Більше за темою