Фотогалерея: Культові німецькі автомобілі

А він все їде та їде... З конвеєра зійшов 21 мільйон таких автомобілів. "Жук" - найвідоміше авто в світі. З 1938 до 2003 року цю модель випускали лише з незначними варіаціями у дизайні. Нерідко ця машина з'являлася і на кіноекрані.

Те, що ці часто яскраво розмальовані бусики стали символом для цілого покоління хіпі, VW спочатку не дуже подобалося через іміджеві міркування. Але на виробництві це не позначилося: VW продав понад 10 мільйонів своїх мікроавтобусів, 1,8 мільйона - моделі T1. Вони теж нерідко з'являлися в кіно, але в ролях другого плану.

Цей триколісний аеродинамічний міні-кар, що розганявся до швидкості 90 км/г, яскраво нагадує про авіаційне минуле виробника Messerschmidt. Колись на баварському заводі Messerschmidt випускали літаки, але після Другої світової війни цехи спорожніли. Та автомобільна історія Messerschmidt була нетривалою - вже з 1956-го року підприємство знову сфокусувалося на літаковиробництві.

Назвисько "крила чайки" цей автомобіль отримав за свої виразні двері. З цією моделлю Mercedes 1952-го року неочікувано повернувся до виробництва спортивних легких автомобілів. Після перемоги на автоперегонах 24 години Ле-Мана та у Мексиканських дорожніх автоперегонах автовиробник вирішив налагодити серійне виробництво.

За загальним визнанням, ця модель хоч і не потягла на гоночну, але між 1955 та 1962 роками сприяла фінансовому успіхові BMW. Доступна за ціною та практична Isseta мала перероблений двигун від мотоцикла. Для економії місця водій потрапляв всередину через передні двері, де містилося і кермо.

Ще один культовий мікромобіль - Гогго, який отримав свою назву на честь онука глави фірми Hans Glas GmbH. У цьому автомобілі могли розміститися водій та троє пасажирів. Принаймні в теорії, адже на 1,60 метрах сильно не розгуляєшся. Особливої популярності ці машини набули через те, що ними могли користуватися володарі прав на керування мотоциклом.

Ця модель із 50-річною історією випуску теж належить до найулюбленіших і найбільш упізнаваних. Великі фари та модернізований під потреби швидкісного руху кузов відразу впадають в очі.

Телефон, кондиціонер та холодильник: 600-й Мерседес був справді люксовим лімузином 1960-их і 1970-их. Список його відомих пасажирів нескінчений: на цьому лімузині пересувалися Папа Римський, генсек КПРС Леонід Брежнєв, Джон Леннон та Елізабет Тейлор. Але для уряду ФРН він виявився занадто дорогим. Тож його лише винаймали під потреби офіційних візитів.

Ця східнонімецька легенда, своєрідний аналог західнонімецького "жука" - дешевий у виробництві автомобіль для мас. На німецьких дорогах і досі можна зустріти близько 33 тисяч цих НДРівських олдтаймерів. За одну ніч вони зажили слави і на Заході, коли під оплески та сльози малолітражки одна за одною перетинали німецько-німецький кордон після падіння Берлінського муру.

"Байдуже лімузин, комбі чи купе - найсексуальніше авто це Kadett B", співав колись німецький панк-гурт WIZO. Понад 2,7 мільйона проданих автомобілів цієї моделі забезпечили йому місце у списку легенд німецької автоіндустрії. Opel ще до своїх конкурентів з VW почав рекламувати цю модель архипростим гаслом "Авто".

Цей автомобіль, названий на честь фортеці Вартбург в східнонімецькому місті Айзенах, був експортним обличчям Німецької Демократичної Республіки. Їх продавали в Угорщину і навіть у Великобританію. Натомість у Західній Німеччині машина користувалась нульовим попитом - це була в тому числі й політична позиція західнонімецьких громадян.

Автомобіль NSU Ro 80 вперше був обладнаний роторним бензиновим двигуном, відомим також як "двигун Ванкеля", названий на честь винахідника Фелікса Ванкеля. За свою сучасність ця модель навіть отримала звання "Автомобіль року". Але недостатні тестування моделі далися незабаром взнаки: виробникові довелося проводити масові заміну несправних двигунів, а модель згодом безславно зняли з виробництва.

Вельми простий з вигляду седан серії 8 був водночас і найшвидшим. Він міг розганятися до швидкості 130 км/год. До 1972 року, коли з конвеєра вийшов останній автомобіль цієї моделі, його володарями стали понад 1,9 мільйона автолюбителів. І досі це один з улюбленців автоколекціонерів.

"Краще тільки літати" - під таким гаслом німецький Opel рекламував свою відповідь американським маслкарам. І справді, ця модель - мрія автолюбителя, а його дизайн чимось нагадував контури пляшки Кока-Коли, що оцінили й у самих США. Автомобіль реалізовувався за ціною 10 тисяч німецьких марок.

Цей задньопровідний задньомоторний позашляховик спочатку розроблявся для потреб західнонімецького Бундесверу, але виявився популярним серед молоді й навіть отримав назвисько "кур'єрський". Його спартанський салон пропонував мінімум комфорту, але водіям він полюбився через складний дах, що перетворював його у кабріолет. Помітили його і на ринку США.

Взагалі цю модель планували як спортивне авто середнього класу. Але цей автомобіль відразу ж здобув популярність серед молодих хуліганів. Яких тільки анекдотів не розповідали про цю машину та її не дуже культурних водіїв! 1991 року режисер Бернд Айхінґер увічнив цю машину в комедії "Манта манта". У другій ролі знімався ніхто інший, як Тіль Швайгер.

Здається ця модель була на ринку завжди, але насправді вперше з'явилась тільки 1974 року. Автомобіль вважають законним наступником "жука" - дуже спортивний та заощадливий як для компактної машини. А в часи нафтової кризи 1970-их ощадливість - вагомий аргумент. Його популярність навіть перевершила очікування виробника. Кабріолет-версію цієї моделі ніжно називали "кошиком з полуницею".

Модель зі системою повного приводу для кращого маректингу вирішили назвати італійським словом Quattro. За чотири роки з'явилась і дещо модифікована спортивна версія Quattro Sport. З конвеєра їх зійшло лише 220 штук - справжня колекційна модель. Оригінальна ж модель вийшла у кількості 11 тисяч одиниць.