Інтерв'ю з Френсисом Фукуямою

DW: Пане Фукуямо, у 1989 році вийшла друком Ваша стаття "Кінець історії?", у якій уже тоді Ви стверджували, що успіх західних ліберальних демократій означає досягнення соціокультурною еволюцією людства кінцевого пункту розвитку. За таку думку Вас сильно розкритикували. Вас тоді неправильно зрозуміли чи Ваші ідеї справді виявились хибними?

Френсис Фукуяма: Я думаю, більшість проблем виникли тому, що мене тоді неправильно зрозуміли. Концепція книги ґрунтувалася на питанні: у який бік рухають світ історичні процеси, що розгортались тоді? У бік комунізму, як припускали на той момент в багатьох інтелектуальних колах? Чи у бік ліберальної демократії? І я досі вважаю, що у цьому контексті мав рацію.

У філософському сенсі історія справді є розвитком, еволюцією або модернізацією відповідних інституцій. Отже, постає питання: які саме інституції мають місце у найрозвиненіших суспільствах світу? Відповідь, як на мене, доволі очевидна. У кожному суспільстві, яке прагне бути сучасним, має функціонувати сукупність дієздатних демократичних політичних інституцій в умовах ринкової економіки. І я сумніваюсь, що Китай, Росія чи хтось з їхніх конкурентів не погодяться з цією позицією.

Ви згадали Китай та Росію. Давайте поговоримо про Україну. На якому історичному етапі ми (США – Ред.) перебуваємо зараз?

Я вважаю, що Росія не зуміла стати справжньою ліберальною демократією. Вона досі зазіхає на території, а отже не перестала мислити геополітичними категоріями. Зрештою, я вважаю, що російська система дуже слабка. Вона повністю залежить від високих цін на енергоринку. Я думаю, що така форма правління нині не до кінця сприймається й у самій Росії. Отже, я не вірю, що Росія справді є конкурентом.

Президент Росії Володимир Путін може бути прикладом на підтвердження Вашої тези про те, що визнання є важливою рушійною силою в історії?

Я думаю, більшою мірою ця теза підтверджується. Адже я вважаю, що він, як і багато росіян, затаїв образу за те, що Росію довго не визнавали, вважали слабкою та не рахувалися з нею. Його обурювало й те, що Захід не враховував інтереси Росії під час процесів, що відбувалися у 1990-х та 2000-х роках, як, наприклад, розширення НАТО. Тож визнання для нього важливе.

Ви вважаєте, що американським та європейським політикам слід поставитись до нього з більшою увагою та визнанням?

Зараз уже, напевно, запізно. Багато проблем стали наслідком рішень, які ухвалювались у 1990-х роках. Їх вже, звісно, неможливо скасувати. Я думаю, до Росії потрібно ставитись як до серйозної держави з власними національними інтересами.

Події в Україні сприймались як початок другої "холодної війни". Утім, зараз є ознаки певних поступок з обох сторін. На Вашу думку, "холодної війни" поки що вдалось уникнути?

"Холодна війна" була іншим явищем. Тоді велась глобальна боротьба між різними поглядами та політичними системами. У нинішній кризі росіяни борються за те, аби повернути собі заслуги. Протистояння фактично жодним чином не впливає на регіони за межами колишнього Радянського Союзу. Це відрізняє нинішню боротьбу від тої, що відбувалась у часи "холодної війни".

Що Ви думаєте про політичну систему та роботу урядів у Сполучених Штатах Америки?

В одній з наступних книг я пишу про те, що американська політична система з багатьох причин зазнала поразки. Зокрема, через те, що на неї сильно впливають різні потужні групи інтересів. Поділ владних повноважень, яким ми пишаємось, в результаті призвів до явища, яке я називаю "ветократією". Її наслідок - паралізований Конгрес. На мою думку, це велика проблема для нас.

Ви констатуєте занепад демократичних інституцій у Вашій країні? Що це може означати для цілісності Сполучених Штатів Америки? Їхні позиції як провідної держави світу послаблюються?

Ні, я так зовсім не думаю. Американська економіка взагалі-то у дуже доброму стані - напевно, у найкращому з-поміж провідних демократичних держав. Сланцевий газ, Кремнієва долина - є багато джерел для розвитку та інновацій. Однак, як на мене, політична система сама по собі не дуже вдала. Однак американське суспільство завжди схилялось до приватного сектора економіки, а не до державного.

Отже, повернімось до Вашої статті "Кінець історії?". Який Ваш прогноз на наступні десять чи двадцять років?

Я думаю, настали похмурі часи експансії Росії та Китаю. Однак я вважаю, що вона обмежена у часі. У довгостроковій перспективі виживе лише одна система: та, що побудована на ідеї демократії в умовах ринкової економіки. Заглядаючи у далеке майбутнє, я залишаюсь оптимістом.