Європарламент: 30 років прямих виборів

Перші прямі вибори до Європейського парламенту відбулися майже рівно 30 років тому, 10 червня 1979 року. Тоді у Великобританії, Ірландії, Данії, Німеччині, Бельгії, Нідерландах, Люксембурзі, Франції та Італії по телебаченню йшли рекламні ролики, в яких інформували про те, що вибори до парламенту відбуватимуться прямим голосуванням. У перших прямих виборах до Європарламенту взяли участь приблизно 63 відсотки виборців. Це на 20 процентів більше, ніж на минулих виборах 2004 року. Колишній депутат з Данії Йенс Петер Бонде пригадує: "Коли в 1979 році мене вперше було обрано до парламенту, то тоді ще не було, так би мовити, справжнього парламенту. Тоді парламент не мав ніяких повноважень. Ми могли ухвалювати резолюції, але ми не мали жодного впливу».

Перші президенти й перші "революції"

Першим президентом Європейського парламенту стала французький політик Сімона Вейль, колишній міністр і борець за права жінок. Перебуваючи на посаді президента Європейського парламенту в Страсбурзі, вона продовжувала відстоювати права жінок. Під її керівництвом Європарламент відхилив навіть бюджет ЄС, винесений на розгляд Єврокомісією.

Сьогоднішній президент парламенту Ганс Герт Петтерінг говорить, що парламент пройшов довгий шлях, зазнавши чималих змін: «Європейський парламент з перших днів своєї роботи не мав жодних законодавчих повноважень. За отримання повноважень ми боролись роками, підписуючи один договір за іншим аж до підписання Маастрихтського та Амстердамського договорів».

1987 року Європарламент вперше отримав реальне право брати участь у законодавчому процесі. Нині представники урядів країн ЄС і Європейський парламент мають досягати згоди щодо 2/3 питань, інакше відповідні закони ЄС ухвалити неможливо. Попри це, сам Європарламент не може ні ініціювати законопроекти, ні вибирати уряд. Щоправда, він має право висловити недовіру Єврокомісії, тобто фактично ініціювати відставку керівного органу Євросоюзу. Цим правом Європейський парламент спробував, приміром скористатися 1999 року, висловивши вотум недовіри тодішньому президенту Єврокомісії Жаку Сантеру.

Багато прав, але не повновладдя

Попри таке право, євродепутати не є повновладними, вважає колишній президент Європарламенту, німецький соціал-демократ Клаус Генш. Водночас він переконаний: «Не слід думати, що Європейський парламент повинен мати такі ж права як і національний парламент. Ми є міжнародним парламентом і парламентом великої спільноти. Тому ми не можемо бути копією якогось національного парламенту на європейському рівні».

Європейський парламент вважається найбільшим парламентом світу і єдиною у своєму роді інституцією. «Спостерігачам ззовні непросто зрозуміти його діяльність, його часто недооцінюють, але Європарламент є дуже впливовим», вважає політолог Джекі Девіс з Європейського центру політики, що в Брюсселі. «Гадаю, Європарламент є надзвичайно важливим, навіть важливішим від низки національних парламентів. Європейський парламент має право приймати спільні рішення майже в усіх політичних сферах. Виходить так, що Єврокомісія висуває пропозиції, представники урядів країн розглядають їх, аби знайти компроміс, який вдасться узгодити з Європарламентом», - каже Джекі Девіс.

Автори: Бернд Ріґерт / Тетяна Солтисяк

Редактор: Леся Юрченко